Пам‘ятаймо про Подвиг Героїв Крут
12.01.2018

ioyjvuihpo97.jpgЦього року виповнюється 100 років як ми виборюємо свою незалежність і волю у битвах з різними колонізаторами, щиро вірячи, що перемога буде за нами. У цьому затяжному поєдинку свою жертовну відданість ідеям відновлення державності, національної гідності довели вояки Січових Стрільців, військ під керівництвом С.Петлюри та генералів УНР і ЗУНР, повстанці отаманів 1920-х років, вояки ОУН-УПА, сучасні воїни і добровольці на московсько-українській війні в Донбасі, Герої Небесної Сотні.

Немеркнучою славою вкрили себе студенти, гімназійні юнаки в битві під Крутами 29 січня 1918 року, зупинивши московську більшовицьку орду під командуванням полковника М.Муравйова, що сунула на Київ, аби задушити УНР, нашу незалежність. У цій битві, що тривала зранку до вечора 29 січня, проти 6 тисяч більшовицьких опричників під командуванням полковника П.Єгорова, шлях на Київ обороняли 878 вояків – вільних козаків, Січових Стрільців, юнкерів, київських студентів під орудою полковника Аверкія Гончаренка, командирів січовиків Романа Сушка, студентської сотні Омельченка. У бою, що був надзвичайно жорстоким і кровавим, з боку наших військових вбито 250 юнаків, 30 студенів і 10 старшин. Як згадував генерал Олександр Удовиченко, «П’ять годин безперестанку Студентський Курінь стримував червоні лави, сам будучи під градом куль та гранат… Московські багнети безжалісно кололи груди юнаків, розбивали їхні голови прикла́дами рушниць, добивали поранених. Бій скінчився. Жодного полоненого ворог не взяв».

Відомий державний діяч УНР та історик Дмитро Дорошенко, нащадок гетьмана Петра Дорошенка, у спогадах про цей бій звернув увагу на характерну причину  поразки наших вояків «Коли  з боку Бахмача і Чернігова рушили на Київ більшовицькі ешелони, уряд не міг послати для того, щоб їх зупинити, жодної військової частини. Тоді нашвидко було зібрано загін із студентів та гімназистів старших класів і відправлено їх – буквально на знищення – назустріч добре озброєним силам більшовиків. Бідолашну молодь довезли до станції Крути і висадили тут на «позиції». У той час, коли юнаки (у більшості не тримавши ніколи в руках рушниці) сміливо вступили у бій проти більшовицьких загонів, їхні командири, – група офіцерів – залишились у поїзді та організували пиятику у вагонах....».

Друга причина – закінчення набоїв, снарядів для гармати, що зумовило потребу відступу у бік Києва, але перед відступом сотник Омельченко вирішив ще відбити ворога багнетною атакою. Атака наших вояків із студентської сотні була невдалою, бо досвід юних героїв був недостатнім у протиборстві з професійними військами більшовицьких орд.

Увечері, коли було досить темно, студентська чота у складі 28 вояків, відступаючи з поля бою до ешелону, котрий прямував з уцілілими бійцями до Києва, заблукавши, потрапила у ворожий стан на станції Крути й була взята в полон.

Більшовики у цій битві також втратили близько 300 вояків, що викликало скажену лють їхнього командира Є.Попова, котрий наказав ліквідувати полонених студентів.

Третю причину поразки відзначає Володимир Винниченко у своїх спогадах «Відродження нації»: відсутність дисципліни у масах професійного українського вояцтва, небажання їх жертовно воювати в багатьох випадках, бо підпадали, як і робітництво так і селянство, під демагогічний вплив досить вдалої більшовицької агітації.  Тодішній прем’єр УНР пише: «Єдиною мілітарною нашою силою була наша інтелігентна молодь і частина національно свідомого робітництва, яке гаряче стояло за українську державність, розуміючи за нами державність так само, як і ми її розуміли…». 

У бою під Крутами оборонці нашої держави одержали переконливу військову перемогу. Наступ ворога було зупинено на чотири дні, що дало змогу здійснити організований відступ вояків, які руйнували за собою колію і мости. Агресор вимушений був підтягувати нові сили, щоб відремонтувати зруйноване і лише згодом продовжувати свій наступ на Київ не стільки залізницею, скільки на відібраних у селян возах розмоклими шляхами.

Сучасники і учасники українсько-московської неоголошеної війни 1918-1920 років за поразку під Крутами нашої молоді звинувачують військового міністра УНР Н.В.Порша  та пробільшовицьке повстання на київському заводі «Арсенал», яке відтягнуло до міста війська, очолені С.Петлюрою, котрі мали обороняти столицю на підступах до столиці з півночі.

Героїчний подвиг київських студентів і Січових Стрільців, вільних козаків, юнкерів, студентів  під Крутами став вагомим надихаючим фактором  у боротьбі з червоними колонізаторами, символом патріотизму, жертовності в обороні  незалежності нашої держави, він підштовхнув до підписання більшовиками Брестської мирної угоди та повернення до Києва українського уряду.

За рішенням Центральної Ради 19 березня 1918 року на Аскольдовій Могилі в Києві, урочисто було перепоховано полеглих 28-ох студентів. На жалобній церемонії виступив Михайло Грушевський, який назвав цей учинок молоді «героїчним».

Подвиг крутянців набув загальнонаціонального культу в героїко-патріотичному вихованні юних пластунів, західноукраїнського та еміграційного студентства, воїнства ОУН-УПА.

Після відродження нашої держави у 1991 році, з ініціативи Народного Руху України, «Просвіти» ім. Т. Шевченка відродження належної пам’яті  та пошанування подвигу Героїв Крут здійснюється в пластових, військових, молодіжних, студентських організаціях. Їм побудовані пам’ятники на місці подвигу в Крутах, на Аскольдовій Могилі.

Вага цієї маленької перемоги в історії нашої визвольної боротьби з московськими колонізаторами велика своєю юначою відданістю ідеалам державності, патріотизму, чистоти воїнської жертовності та національної свідомості. Вона зрідні ідеалам і діям Героїв Небесної Сотні, добровольців у сьогоднішній війні з новітніми путінсько-кремлівськими колонізаторами, тому вона ніколи не зітреться в нашій синівській та історичній пам’яті.

Слава Героям! Честь і хвала нашій нації!

 

За матеріалами Професора Миколи Корпанюка