ОФІЦІЙНИЙ САЙТ РАЙОННОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ
 
Головна Пошук e-mail

el_zvern.png
grafik-priyomiv.jpg
 
grom_obgovor_2016.jpg
  statut_21042017215.jpg
pereimenuv.png
partnerski_proektu.png
___242_91.png
gromadcka-organ.jpg
likar1.jpg
baner_ghestova_mova.jpg
vidkr_urjad.png
465683155.png
400_240-3.jpg
ban_osbb2210.jpg
derjava.jpg

Погода
Погода у Києві

вологість:

тиск:

вітер:

karta1.jpg

Лічильник відвідувань

mod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_counter
mod_vvisit_counterСьогодні3215
mod_vvisit_counterВчора5561
mod_vvisit_counterНа цьому тижні24044
mod_vvisit_counterЗа місяць69603
mod_vvisit_counterЗа весь час7839210
Державний історико-меморіальний Лук’янівський заповідник Надрукувати Надіслати електронною поштою

lukyan.jpg

Адреса: вул. Дорогожицька, 7,

Телефон: 4401487

E-mail: Ця адреса електронної пошти приховується від різних спамерських та пошукових роботів. Щоб побачити її потрібно активувати java-script.

Лук’янівське цивільне кладовище є одним з найстаріших некрополів Києва. Офіційне рішення про відкриття міська управа прийняла в 1878 році.

На Лук’янівське кладовище переносили прах покійних після руйнування поховальних комплексів на Аскольдовій могилі, Щекавиці, у Покровському монастирі, біля Феодорівської Лук‘янівської церкви.

Сюди було перенесено тлін інокині Анастасії – княгині Романової, професорів КПІ В.П. Іжевського та М.І. Коновалова, полеглих під Крутами студентів – Шульгіна та Наумовича, привезено землю з братської могили на Соловках, в якій почиває прах репресованого поета, літературознавця, перекладача Миколи Зерова. Капсулу з землею підпоховано в могилу його сина Костика.

Лук’янівське кладовище було засноване як православне, але ховали на ньому представників різних національностей і віросповідань – тут є могили росіян, євреїв, французів, німців, чехів, поляків, болгар, угорців, греків, вірменів, грузинів, естонців, ін. Існували окремі ділянки для поховань католиків, членів громади маріавітів. А завдяки тому, що кладовище було Центральним, воно стало місцем останнього спочинку багатьох відомих осіб – викладачів і професури КДА, КПІ, науковців різних галузей, зокрема світочів медицини, а також священнослужителів, художників, літераторів, музикантів.

Серед них – академіки медицини М.Д. Стражеско, О.Ю. Лур’є, О.М. Марзєєв, В.Ю. Чаговець; математики Д.О. Граве, Г.В.Пфейфер; астроном О.Я. Орлов; історик, другий президент АН УРСР М.П. Василенко; ботаніки М.Г.Холодний, М.Ф. Кащенко, О.В. Фомін, чиє ім’я носить ботанічний сад Університету ім. Шевченка; професор-фізик Г.Г.Де-Метц, композитор, засновник і перший директор Київської консерваторії В.В. Пухальський; композитор і співак, представник відомої української родини С.Ф. Дурдуківський; композитори Микола Антонович та Костянтин Миколайович Шиповичі; актриса театру “Березіль” Л.М. Гаккебуш; художники О.О. Мурашко, В.Д. Орловський, М.К. Пимоненко, інші.

Багато відомих військових теж поховані тут: останній головнокомандуючий Російської імператорської армії генерал-лейтенант М.М. Духонін,співавтор винайдення легендарної “Катюші” В.І. Александров; “легендарний витязь неба”, ас-винищувач Євграф Крутень; льотчик, відомий світові як автор і перший виконавець “мертвої петлі”, а також рекордних по тривалості перельотів П.М. Нестеров та інші.

На Лук’янівському кладовищі з 1887 року існувала капличка. У 1910 році нащадок давнього українського роду Полуботків Іван Мирович запропонував кошти на переобладнання її в церкву за умови, що вона носитиме ім’я св. Катерини на честь його померлої дружини. Його мрія здійснилась в 1911 році, приблизно в цей період почалось поступове впорядкування кладовища. На жаль, церкву у 1972 році знесли. Згідно з Генеральним планом розвитку заповідника в 2004 році розпочато роботи з відбудови церкви Св. Катерини на її історичному місці розташування.

Поряд з церквою Св. Катерини в родинному склепі-усипальниці поховано колишнього київського міського голову Степана Сольського (1835-1900). За період його діяльності в Києві з‘явилися: телефон (1886 р.), електрика (1890 р.), постійне водопостачання та каналізація (1894 р.), трамвай (1892 р.), було відкрито пам‘ятник Б.Хмельницькому (1888 р.), закінчилося будівництво Володимирського собору (1896 р.). Саме при ньому було насаджено для озеленення каштани, які згодом стали візитівкою міста.

В історії Лук’янівського некрополю є багато трагічних сторінок. Ще до 1917 року адміністрація кладовища була зобов’язана відвести ділянку для поховання померлих або вбитих у Лук’янівській в’язниці. У 1918-19-х роках на кладовищі з’явились братські могили киян, вбитих денікінцями та карателями армії Муравйова. А з 1934 по 1941 роки тут знайшли останній спочинок замучені в НКВСівських катівнях.

Після закінчення Великої Вітчизняної війни, в 1945 році, частину Лук’янівського кладовища площею 12 га було виділено для утворення військового кладовища міста, а в 1964-му від території військового кладовища відрізали 6 га для спорудження телевежі. На місці, де вона височіє, були поховання воїнів УНР.

Справа утворення на Лук’янівському кладовищі історико-меморіального заповідника має довгу історію. Рушієм цієї ідеї була відома в Україні архівіст і некрополезнавець Людмила Андріївна Проценко. Боротьба з бюрократами різних чинів тривала з 1983 по 1994 роки. Нарешті, в результаті численних звернень громадськості, державних органів, активістів товариства охорони пам’яток історії та культури, некрополезнавців різних країн 1 липня 1994 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову “Про оголошення комплексу пам’яток історії та культури Лук’янівського цивільного кладовища в м. Києві Державним історико-меморіальним заповідником.”

Сьогодні територія кладовища складає 20,45 га, воно поділене на 45 дільниць. Під охороною держави знаходиться 227 могил і надгробків.

Тут проводяться екскурсії: оглядова по кладовищу та тематичні: пантеон архітекторів, - художників, медиків та музичних діячів.

 
< Попередня   Наступна >
Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.